На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменник-фантаст, викладач філософських дисциплін, природоохоронець Олег Андрос.
– Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
– Генрі Девід Торо – «Уолден, або Життя в лісі». Враження – чудове філософське читання. Так я собі уявляю філософію, неспішне міркування про світ довкола. Не всі сприймуть рекомендації Торо щодо життя в цьому світі, але мені в чомусь це близько. А взагалі Торо – один із попередників та натхненників так званої глибинної екології. Американський автор ХІХ століття, знаний більше завдяки своїм описам природи, аніж філософським творам.
Ще передивився екранізацію фільму «Туман» («The Mist») за Стівеном Кінгом, авторства Френка Дарабонта. Раджу і книгу, і фільм. Та само раджу «Гидкі лебеді» – повість братів Стругацьких та її екранізацію авторства Костянтина Лопушанського.
З відносно нових книжок прочитав на одному диханні «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко. Вважаю, що книгу можна використовувати як цитатник про життя 2000-х років, під більшістю міркувань я охоче підпишусь.
Читав невідомі в Україні білоруськомовні видання – «Код відсутності» («Код адсутнасці. Асновы беларускай ментальнасці») Валянціна Акудовіча та «Постання Білорусі» («Паўстанне Беларусі») Петра Рудковського. Прикро, що для нас Білорусь і тим більше її політична філософія – це паралельний світ, якого ніби й не існує.
Ще читав «Анархія працює» Пітера Гелдерлооса – самвидавну книгу з теорії та практики анархістського устрою. Анархістського суспільства ви по ній не побудуєте, тому що усі описані прецеденти були або короткочасними, або вели не до «рівності й братерства», а до реставрації більш-менш ієрархічного устрою. Але показово, що книга видана силами активістів, які перекладали й редагували її самі, ще й скинулися на видання. Схожа книга, але цікавіше написана – «Параллельные общества. Две тысячи лет добровольных сегрегаций — от секты ессеев до анархистских сквотов» авторства Serg_Mihalych. Популярний путівник по соціально-протестним експериментам різних часів і народів. Принаймні з часткою здорового скептицизму щодо описуваних подій.
– Як обираєте книжки для читання?
– Читаю те, що потрібно для роботи й громадської діяльності, й те, що припадає до смаку. Припадає передусім щось із фантастичним елементом.
– Що можете порадити для читання іншим?
– У мене особисто є список книг, після прочитання яких можна зітхнути і сказати «Я вражений».
Вʼячеслав Рибаков. «Гравілет «Цесаревич».
Колін Уїлсон. «Паразити свідомості».
Стівен Кінг. «Мертва зона».
Геннадій Прашкевич. «Золотий мільярд».
І багато інших, просто це перше, що спало на думку.
З українським книг справили колись певне враження «Тема для медитації» Леоніда Кононовича та «Четверта революція» Павла Солодька, книги Артема Чапая – все це незвичні феномени для нашої літератури, яка захопилася у 2000-х постмодернізмом, «бессмысленным и беспощадным».
Ще є книжки, у видання та розкрутку яких жодне видавництво не вклало грошей, але які варті того, щоб їх прочитали українські читачі. Бо написано про наші реалії і моїми колегами.
Олексій Бурковський. «Зелений сполох» та Степан Жабка. «Афини в старому місті». Це екологістський та філософсько-анімалістичний самвидав (яке бридке для снобів слово). Я мрію про те, що колись їх видаватимуть не автори своїми силами й коштами, а брендові видавництва.
